У радянські часи бурові вежі, як і більшість інших веж, виготовлялися за типовими проєктами. Після завершення експлуатації за основним призначенням частину цих веж було переобладнано для розміщення телерадіомовного обладнання.
Найчастіше вони зустрічаються у Карпатах та Прикарпатті, Полтавщині та Черніговщині.

Можна виділити два основні типорозміри веж, що найчастіше використовувалися для таких цілей: 41-метрові та 53-метрові. Кожен із двох основних типів мав кілька конструктивних виконань, що відрізнялися будовою секцій, проте загальні габарити та принцип конструкції залишалися однаковими. Перший тип зазвичай має два яруси відтяжок, другий — три. Кількість секцій може відрізнятися залежно від типу опорної секції.
Основа 41-метрової вежі має розмір 8×8 м, а 53-метрової — зазвичай 10×10 м.. Як видно зі схеми, висота дещо варіюється залежно від висоти опорної секції. На території України такі вежі можна зустріти доволі часто: Однією з особливостей цих веж є доволі часте застосування канатно-шарнірних розкосів у конструкціях з меншою кількістю секцій.. Іншою особливістю є конструкція нижньої секції: на двох із чотирьох боків розташовані монтажні ворота у формі перевернутої V, а на двох інших — канатно-шарнірні розкоси. Через це кількість видимих секцій може відрізнятися залежно від боку вежі..
Ці монтажні ворота були потрібні для затаскування важких бурильних та обсадних труб, великогабаритного підземного обладнання.

Верхня частина веж зазвичай мала розмір 2х2 м. і інколи переходила у призму таких самих розмірів: Орієнтовний перелік цих веж на теріторії України: Біловарці, Борислав, Верховина, Верховина, Гарасимів, Долина, Зелена, Ічня, Калуш, Кальна, Лелюхівка, Микуличин, Ніжин, Лелюхівка, Перещепине, Пирятин, Прилуки, Річка, Семенівка, Стримба, Шешори, Яблуниця, Яремче.